Трохи згадаємо сезон 2019?

Це був дуже довгий сезон. Тренування почалися ще в лютому і закінчились у грудні. Але давайте все по порядку…

Тепла погода в лютому дала можливість потренувати онлайн-схему #WC1. Тренування цієї схеми надовго запам’яталося двом найліпшим пілотам сезону 2018: Уіті і Максу.

Уітя пошкодив пальця на правій руці, а Макс ушкодив ребра. Через слабку пам’ять Макс постійно забував про свою травму і продовжував навантажувати свої ребра то лижами, то джимханою, то кікстартером.

На початку березня Макс Гріценко з Дмитром Лисенком полетіли в Барселону, щоб спробувати свої сили і подивитися на кращих джимханістів Європи. Ось вам фото і відеоальбом їхньої поїздки

Їх заїзди ви можете подивитися тутоньки.

Про що ви не знали, так це про таємну зустріч Діми і Макса з богом мотоджимхани в Барселоні. Як вам відомо, цей бог живе в Нідерландах, а так як змагання організовували саме голандці, то він поїхав подивитися за своїми улюбленцями (думаю, зайве буде казати, що виграв змагання саме голандець?). Не довго думаючи Макс і Діма продали свої душі богу мотоджимхани. Діма захотів стати найкращим джимханістом в Україні вже в цьому році. Його бажання виповнилось, але він заплатив чималеньку ціну – перелом ноги, і титул переможця #MGKC2019 дістався не Дімі, через те, що він пропустив 1 етап.

Макс захотів стати одним з найкращих в Європі в найближчі роки. За це бог мотоджимхани заборонив йому брати участь в українських змаганнях і наслав на нього закляття забудькуватості. Тож не ображайтесь, коли він називає вас Ромою, а насправді ви Іван. Він мовчить, але ми знаємо, що у своїх відрядженнях до Бішкеку він забував, де він є , і марно кружляв містом у пошуках Новуса чи Х-Парка, щоб потренуватися. 

У квітні пройшов 1 етап MGKC. Ось декілька букв про ситуацію перед першим етапом

 

Побоювання щодо відсутності конкуренції справдилися: Віктор легко посів перше місце, Тарас на невідомій електричній табуретці здобув друге, а Юра, як і минулого року, показав свій найкращий результат сезону – 3 місце. Фотоальбом

4 місце посів ветеран джимхани – Юра Від. Він урочисто розпочав “срач про новачків”.

Ви помітили, що ми (тобто я) докорінно змінили класифікацію нашої київської джимхани. Більше ніякого ділення по кубатурі, вазі тощо. Найкращі змагаються з найкращими. 

Але є одне але(с)

Щоб усім іншим не було нудно, ми залишили подіум і окремий залік дівчат. От тут я припустився найбільшої помилки, бо зіткнувся з проблемою – якщо ми вводимо японські класи, то як будемо називати боротьбу дівчат між собою? На думку не спало нічого кращого за “підклас”. На кожній візитівці був Qr-код з посиланням на усі ці визначення і нові правила, але те, що можна сплутати, ми обов’язково сплутаємо, тому ця плутанина переслідувала мене до самого 7-етапу. 

Тепер я знаю, що слово “підклас” треба заборонити як лайливе і використовувати тільки термін “залік дівчат”.  

Також ми подумали, що треба щось новеньке, і придумали залік новачків. Задум був чудовий – усі новачки, крім загального заліку, потрапляють ще у свій окремий залік новачків. Цілий рік вони зможуть змагатися один з одним. Це мало бути набагато веселіше, ніж підраховувати, на скільки ти сьогодні відстав від лідера – на 20 секунд, чи може всього на 18?… 

 

Тепер треба було дати визначення, кого ж відносити до тих новачків. Підсвідомо ми чудово розуміли, хто новачок, а хто – ні. Вивести чіткі правила на папері виявилось не так просто. По-перше, я відкинув усіх “гостей”, пам’ятаючи білорусів, які приїхали і забрали усі призи, чи тих же черкащан, які теж не пасуть задніх. Зазвичай, “джимханоновачки” не їздять до інших міст, а спочатку відточують свої вміння вдома. Також, ми майже нічого не знаємо про “гостей”, тому я вирішив, що тут будуть брати участь тільки ті, хто їздить на київські тренування. Хто ж знав, що Дмитро Стахов з Житомира організує тренування в Житомирі і набере непоганий джимханозагін? Насамперед це вдарило по Артему Дехтяруку, який безаперечно входить в трійку найкращих новачків цього сезону. 

Далі треба було визначити головний критерій для новачків. Спочатку на думку спадає дуже просте правило – новачкі ті, хто ніколи раніше не брав участі в змаганнях. Але що робити з тими, хто майже не тренувався минулого року, але взяли участь в останніх декількох етапах просто для фану?

Тому я вирішив, що ті, хто в 2018 році брали участь тільки в декілької змаганнях і показали поганий час (більше, ніж 130% від лідера) теж підпадають під “новачків”. Наприклад, Мар’яна, яка минулого року брала участь в змаганнях, показувала час в 10 хвилин від лідера і ніколи по суті не тренувалася. У неї навіть свого мотоциклу не було. Викреслювати її з новачків було несправедливо. 

 

Були і зворотні виключення, наприклад, Торт, Маша Житинська (якби вона брала участь цього року), Малявка тощо. Віка Коцюба брала участь у змаганнях в Білорусі, тому записувати її в новачкі я теж не став.

Повернемося до Віда. Спокусившись на приз для новачків (дуги)  і не дуже пильно читаючи правила змагань, він вирішив, що легко забере цей приз. Ветеран ДВРЗ показав 116% і посів загальне 4 місце. І зажадав свій приз. Давайте уявімо, що ми б віддали йому цей приз і визнали його новачком. Новачок, який ще 2012-2013 роках посідав призові місця на змаганнях з джимхани? Як би почувалися реальні новачки, дізнавшись про це? Звісно, Від отримав гарбуза і залишився ні з чим.  Але мозок він мені виїв добряче!

До заліку новачків потрапили 27 пілотів за 7 етапів, але боротьби, як такої, не вийшло. На першому етапі кращою була Христинка Сенчук, на другому – Мар’янка. Але дівчатка не знайшли в собі бажання продовжувати тренуватися, тому їхній рівень майже не змінився. Тільки декілька людей активно тренувалися увесь рік і досягли визначних результатів (тримаємо в голові Артема Дехтярука):

  • Наташа Бєлякова
  • Дмитро Лісовик
  • Сергій Ільічьов
  • Костя Телефус

Трохи пізніше до них приєднався Женя Брюков

Були ще ті, хто тренувався, але добрих результатів так і не досяг, наприклад: Денис Татур, Поліщук В’ячеслав, Коля Захаренко.

Усі інших не так захопила боротьба за Новачка Року. 

За таких умов Наталочка Бєлякова захопила перше місце подіуму і віддавала його тільки по святах (коли приїздив Женя Брюков). 

Така ситуація обурила як її саму, так і оточуючих. Новачки не хотіли більше бути новачками, а оточуючим набридло дивитися на одні і ті самі обличчя на подіумі.

Отак добрий намір створити окремий залік новачків перетворився на нескінченний потік скиглення і дорікань на мою голову й голови інших організаторів. 

Прошу вибачення у всіх, кого образив цим заліком, хто думає, що він мав би бути в ньому, а його там немає, тих, хто не хотів був в заліку новачків, а ми його туди постійно ставили, тих, хто просто скиглив, бо міг скиглити.

Повернемося до першого етапу.

Ще декілька цікавих фактів:

  • Це єдиний етап, де лідер виїхав з однієї хвилини – найкращий час тих змагань  – 0:48:31.
  • Світлана Зоренко так і не виклала жодного фото з цих змагань, хоча фотографувала багато.
  • Це останній етап, де Аліна була кращою за Марину (тільки на 1 сек чи 2%). Наступного етапу Марина завдала удар у відповідь і випередила Аліну на 7 секунд чи 11% від часу лідера. Після такого Аліна зрозуміла, що Маріняшка не збирається зупинятися, і вирішила не брати участь в наступних етапах і не їздити на тренування. Насправді я не знаю, чому Аліна покинула нашу спільноту (давно зрозумів, що намагатися зрозуміти жінок – марна справа) і не думаю, що колись отримаю відповідь на це питання. 
  • Макс Жиленко посів 5 місце, але якщо взяти час без штрафів, то міг посісти і третє! 

Перший етап нам запам’ятається підступною змійкою, домінуванням Уіті  і повною відсутністю його конкурентів. Ось ці п’ятеро на наступних етапах будуть хоча б раз на подіумі і всі вони не були на першому етапі:

  1. Дмитро Лисенко
  2. Чингис
  3. Філ
  4. Андрій Вашеко
  5. Дмитро Лисенко

Також не було Макса Ковальова, Олега Белоцького, Виговського Богдана, Верстюка Богдана, автора цих букв, Маші Пазич…. 

Тож не дивно, що на другому етапі все перекинулося догори дригом. Тілько знявши гіпс з ноги, Дмитро Лисенко виграє у Віктора Мікуліна. А Вашеко Андрій доводить, що він не просто “абізянка з колінкою на пітбайку”, а спортсмен з колінкою на пітбайку, який приїжджає на 3 місце. Детальніше про всі цікавинки 2 етапу читайте тутоньки

У цій же статі написано про аварію Віки Коцюби. Якщо коротко, то львів’яни спочатку обіцяли провести змагання в середині квітня, але передумали буквально за кілька днів і перенесли змагання на травень. Багато хто вже узяв відпустки і забронював готелі. Багато хто обурився після цього на львів’ян. І майже всі не поїхали до них у травні. Поїхала тільки Віка, яка потрапила у аварію по дорозі додому і декілька днів була в дуже тяжкому стані, але, на щастя, одужала і знову задивляється на джимхану.

Що можно сказати про змагання у Львові? Вони більше показові, ніж спортивні. Я не раджу туди їздити в майбутньому. У минулі роки було дуже багато питань до організаторів, а організаторам не дуже подобалось, що хтось відбирає призові місця у місцевих.  

Другий етап київських змагань став останнім відразу для трьох джимханістів:

Юра Від зламав ключицю перед третім етапом

Нікіта Цикаленко так гепнувся на другому етапі, що більше ми його не бачили ні на змаганнях, ні на тренуваннях

І про Аліну я вже казав: вона помахала нам ручкою, купила фазера і насолоджується життям.

Про третій етап я нічого не писав. Чому? Бо погано виступив, і це погано вплинуло на мою тонку душевну організацію. Я досі думаю, що ставити підряд три конуси одного кольору – погана ідея. Губиться весь зміст різнокольорових конусів, які повинні допомагати, а не збивати джимханіста. Я вже мовчу про синій конус, який цілком законно можно було об’їжджати праворуч. Тобто замість жовтого конуса чомусь стояв синій… Хоча на схемі він був таки жовтий…  Схему малював Макс Гріценко. У подальшому він ще кілька разів допуститься подібних помилок зі схемою. Ноги цих помилок ростуть ще з сезону 2018, коли Віктор малював схеми з лінійкою для змагань, а потім для забави сам робив дві спроби на них, які не йшли до заліку. Макс вирішив робити те ж саме. Але якщо Максим навчився їздити не гірше за Уітю, то в малюванні схем він був ще немовлям. Хто забув, Уітя вариться в джимхані з 2012 року, тому може видати по пам’яті  радіус розвороту майже будь-якого мотоциклу, він чудово може намалювати на папері схему, виставити її на асфальті і там все буде ідеально. 

Для того, щоб “по-чесному” проїхати свої дві спроби, Макс не ставив схему на асфальті перед змаганнями і не проїжджав її. Якби він це зробив, багатьох помилок можна було б уникнути. Таким чином, Макс ставив свій інтерес (порівняти свій час з часом суперників) проти суспільного інтересу (якісна траса). Протестуючи проти цього, я жодного разу не записував його результат до фінального протоколу змагань.

Але годі про мене та про Максима. Етап виграв Уітя. Тоді здавалося, що перемога Діми на 2 етапі була випадковою, і Уітя покаже нахабі, хто тут татко. Але подальші події показали, що скоріше Діма віддав перемогу, бо це був його перший виступ на новому мотоциклі Honda cbr600rr. 

До змагань знову повернувся Філ і відразу заскочив на третє місце. Як і минулого року, перші його змагання виявились найкращими для нього. Повторити успіх впродовж сезону Філу більше не вдалося. Інші почали тренуватися не на жарт, коли Філ тільки махав кулаками і приговорював, що наступного сезону він таки трохи потренується і всім покаже!

У дівчат знову закрутилася драма. Наталочка нарешті розслабила руки і відразу заскочила в С2. Перестрибнути Марані, щоправда, не вдалося. Як видно з графіку, ще два етапи підряд Наталочка дихала в потилицю Марині і тільки на 6 етапі таки її перегнала. 

Але на третьому етапі Марина і Віктор разом були на першій сходинці. Це єдиний раз, коли вони обоє здобули перше місце.

Найкращий час в сезоні здобув 10-річний Максим Ткачук, на 4 секунди випередивши рідну матір! Максима ми побачимо ще на 4 етапі, а от далі з різних причин він більше не зміг брати участь у змаганнях.

Саме час згадати, що в нас ще був окремий залік Чоперів. Сенс його був таким же, як і залік новачків, – зробити для чоперистів свою пісочницю, свій окремий залік, де вони можуть помірятися між собою силами. Задум був цікавий, але  він знову не спрацював. На третьому етапі в цьому заліку виступав аж один учасник – Сергій Ільічьов, він же і переможець. Я вирішив власноруч рятувати цей залік, тому наступні етапи провів на Драгстар 400 з дуже низькими дугами. Ці кляті дуги робили радіус розвороту просто космічним. Проте, на 4 етапі я сходу показав 133% від часу лідера, цього мало б вистачити для перемоги, бо всі три попередні етапи Сергій показував час не кращий за 135%. Але Сергійко щось підозрював, тому переробив свої дуги повище і відразу показав 120%! Отакої! 

У мене було 7 мотоциклів, але про чопери я ніколи не думав. І, напевно, не буду думати в майбутньому. На змаганнях дуже добре відчуваєш усі їх недоліки. Ти їдеш на повну, витискаєш майже все з мотоциклу… і показуєш рівень класу N! Це засмучує. Тому ідея з заліком чоперистів в цілому хороша, але що робити з тим, що в ньому інколи людей менше, ніж призових місць – я не знаю.  

Змагатися на чоперах дуже цікаво. Тут точно своя ліга. На інших мотоциклах багато чого залежить від того, наскільки вправно ти робиш малі радіуси. Тут це практично не працює. Ти миришся с гігантським радіусом і починаєш більше працювати з газом (привіт кардан!), гальмами (не знаю чому, але переднє колесо постійно блокувалося, тому гальмувати було трохи лячно), правильними траекторіями. При цьому всьому треба було думати, щоб не впасти, бо драгстар на накручених обертах не думає глохнути, і може запросто поїхати в найближчих глядачів. Запам’ятайте: їздити на накручених обертах на кардані і з дугами, які не дають нормально впасти мотоциклу, – досить погана ідея!

Як не дивно, звішування дуже доречне на чоперах. Воно завжди доречне, коли ви в щось впираєтесь і це щось не дає вам їхати швидше. А ще це відчуття, коли треба тримати до асфальту кілька міліметрів. Нахилиш його трохи нижче і вже буде шкрябання дугами, яке доволі сповільнює хід мотоцикла. 

Фотоальбом 3 етап

4 етап запам’ятався зливою. Вона ходила поряд дуже довго і почалася десь з другого заїзду класу С2. Нікому з топів покращитися не вдалося, хоча вони навалювали в повну силу.  Тому переможець визначився в першому заїзді – Чингис буквально на півшишечки випередив Уітю.

Ще цей етап запам’ятався повним провалом Діми Лисенка. Несправності з холостим ходом призвели до того, що він показав тільки 118%.

На четвертому етапі вперше взяли участь у змаганнях Костя Телефус на св650 і Вова Василенко на xr650. Вова за чотири етапи заслужив почесне звання “кращого падуна сезону” через карколомні падіння, які він показував майже в кожному заїзді. Не так і погано, якщо взяти до уваги, що в сезоні 2018 це звання було у Діми Лисенка.

5 етап запам’ятався тортами з приводу ДР Уіті Дрібного, виступом кавер-гурту YouNite (до речі, профінансованого з ваших внесків на змагання, а ви думали, куди гроші йдуть?) і початком однотипних подіумів Діма-Уітя-Чингис. Ці ж троє стали і кращими в чемпіонаті загалом, але в такому порядку Уітя-Діма-Чингис

Хоча тут Уітя і Діма їхали в своїй власній лізі. На цьому етапі стало зрозуміло, що Дмитро Лисенко – це всерйоз і надовго. Якщо в першому заїзді кращим був Уітя, то у другому Діма покращився на 3 секунди і не залишив жодних шансів імениннику. На фоні цієї баталії незаперечний лідер черкащан Діма Руденко посів тільки 5 місце, хоча раніше він зазвичай був на подіумах в будь-яких змаганнях. 

Вперше участь у змаганнях прийняв Женя Брюков і відразу став кращим з новачків. Також вперше прийняли участь Цалко Васілій, Юля Петренко, Артем Козлов, Саша Трайковський.

Загалом 5 етап став наймасовішим – аж 42 учасника!

На 6 етапі кращою була та сама трійка, а от четвертою несподівано стала Маша Пазич з Черкас. Схоже саме вона тепер найкращий джимханіст з Черкас. Попри відсутність нормальних умов для тренувань Маша досягла значних успіхів у джимхані. Але не тільки домінуванням дівчат запам’ятався той етап. Насамперед, Макс Гріценко перестав малювати копі-паст схеми і згадав, що можно поставити поряд два жовтих конуса і це відразу спантеличить більшість учасників. Перший заїзд почався з падіння і задав тон усім змаганням.

На 6 етап завітали давні знайомі з минулого сезону – Макс Ковальов і Богдан Виговський. Але показали не дуже вдалий час. Це ще раз підкреслило, що загальний рівень пілотів дуже піднявся у порівнянні з минулим сезоном.

Вперше взяли участь у змаганнях Глушков Гена і Валентин Кузенков. Ця двійка досить довго тренувалася самі по собі, і нарешті вирішила спробувати свої сили.

Також цей етап запамятався великою кількістю фотографів

Після 6 етапу відбулись змагання з “догонялок” на Новусі. До фіналу вийшли Юра і Женя Брюков. Хто з них переміг – так і залишилось загадкою. В одному з заїздів Женя наче топнув і це означало його поразку, але він клявся, що не топнув. Пізніше відео підтвердило, що Женя таки топнув, і він сам підтвердив це. Якби там не було, ми точно знаємо двох кращих “зависальщиків” і “догоняльщиків”.  Із цікавинок змагань – суха поразка Дмитра Лисенка. Всі його боялися, але виявилось, що “догонялки” все-таки трохи інша дисципліна, ніж класична джимхана.

Крім Moto Gymkhana Kiev Cup 2019, цього року були також змагання в Черкасах.

Між 6  і 7 етапами в Києві відбулася джимхана в Черкасах. Найкращих час серед усіх показала Наталочка.

У липні відбулось традиційне мотородео, де кияни не змогли здобути загальне перше місце.

Ще за місяць до цього відбулась джимхана на невеличкому п’ятачку біля торгового центру. Уітя і Діма показали два найкращих часи.

Окрім виїздів в Черкаси, був ще виїзд в Барановичи, Білорусь і виліт в Нідерланди.

В Барановичах Діма і Уітя посіли 4 і 5 місця. Причому Віктор виступав на мотоциклі Марини.

Марина ж стала кращою серед дівчат

 

До Нідерландів полетів наш закордонний десант – Максим і Діма. Макс знову був кращий на арендованих мотоциклах. Заїзди можна подивитися тут

 

Окрім цього, були ще змагання в Харькові, але ніхто з киян туди так і не поїхав, як і харків’яни жодного разу не з’явилися в Києві.

Кінець першої частини.