Джимхана в Черкаго або “Ахрана, атмєна!”

Десь за тиждень півтора дізнався про подію з групи в ФБ про захід. Рішення поїхати дозріло лише в пятницю ввечері, 14 вересня. Будуть змагання та і в Черкасах я ніколи не був – треба їхати. Початок з 13.00, тож можна зранку виїхати і одним днем мотнутися туди-назад. З технічних причин в останній день не вийшло поїхати у Діми на CB400, але збирався.

А ще в в цьому році в Черкасах були наші хлопці-дівчата на змаганні Таємне Родео (може хтось ще не читав).

     Виїхав годин в 9.00, всякі заправки, трохи їжі з собою. По факту зліз з мота вже в Черкасах, коли шукав центр міста)))
///Модернізуючи лекцію про посадку на моті і поради Віталія – треба взагалі при будь-якій можливості вставати на підніжки і їхати стоячи, а не тоді, коли вже піднивають ноги. Тоді скоріше бак з бензином “втомиться”, ніж ви.///
     По дорозі спочатку кілометрів 30 їхали разом з хлопцем на Баджажді_150сс – думав це один з наших, але “оказалось-показалось”. Потім секунд 15 (!) їхали разом з Максом – він собі на МТ-шці пішов далі вищим крейсером. Взагалі з того, що я побачив (впевнений в Черкасах ще багато чого цікавого) – то дуже круте враження справила дамба – збадьорює прям, уже не зря 200км проїхав. Навіть це вже було того варте (фото нічне, але і вдень круто).
      Поки заїхав в місто – все роздивлявся асфальт – це він такий новий чи просто мокрий… мокрий, якраз прошов був дощ до мене. Центр був частково перекритий, питав частково дорогу у Поліції, у волонтерів/організаторів свята – спустився з гори (звідки всякі безмоторні самодєлки спускались), так і доїхав до місця проведення. Макс і Віка уже були на місці; привітався з присутніми, перекусив.
Потім трохи покрутилися поза трасою – мокро і слизько… але буду їхати акуратно, та і все.
      Реєстрація/наклейка/схема.
Пішли гуляти по схемі.
Організатори НЕ робили так як в MotoGymkhanaKievCup – коли автор схеми пояснює вимоги/порядок/особливості до її проїзду. Просто листочки і айда. Перший прохід провтичив елемент – широку змійку, потім виправився)). Далі були такі собі “ворота” з якими теж не все було зрозуміло – на скільки вони широкі (відстань між конусами) бо кожен, хто проходив пересував їх під розмір свого ЧСВ. Я собі подумав, що перед початком заїздів організатори поставлять так, як було задумано. Сама схема (точніше площа, яку займала схема) була прямокутної форми – вузька, але довга – метрів на 150, мабуть.
Я навіть на третю переключився. Подібні за розмахом були на Оупен фесті в 2016, здається, на Чайці.
      По регламенту не особливо було зрозуміло коли там вже той початок. Поки звикали до асфальту.
Були колонки-музичка (всяка Металічка там гарно підбадьорювала перед змаганнями) і мікрофон – тож кричати хлопцям-дівчатам організаторам не приходилось, щоб покликати учасника для свого заїзду. Почалися заїзди +- одночасно з невеликим дощем, але було тепло – тож нормально. Спочатку катався клас А (до 150кг – по факту легкі мото), потім Б (важчі мото – понад 150кг), потім Ле – леді.
///Мої очікування мені натякали на те, що по трасі НЕ можна їздити крім своїх двох заїздів. Але це не заважало деяким учасникам крутитися по дальніх від старту елементах схеми – і так само нічого не заважало маршалам зігнати їх звідти, але зігнали їх тільки тоді, коли всьо починалося. Що якби ставило під сумнів, що всі будуть в однакових умовах (однакові – неоднакові умови, далі буде). Ну очікування – мої, знач сам і живи з цим тепер.///
Йа (№8 в табличці з результатами):
I заїзд проїхав просто пробно по мокрому = 1хв49с (а по факту цей час я так і не покращив).
II заїзд тупанув десь на змійці (поїхав частину наступного елементу – широку змійку) після 3-4 зайвих конусів повернувся і вже переїхав все нормально. Але час втрачено = 2хв02с. Ну “та й таке”, подумалось мені – перший заїзд хоч кращий.
///Це я тут собі зараз.
Звичайно, коли збиваєшся зі схеми – то це ти проїхав цю спробу чисто для себе. Від душі так, хвалиш себе, що хоч приїхав. І їдеш собі в “куток позора” витирать “сльози фейлу” =) . Час неконкурентний, і на тренування ти ідеш зі своює спробою, невдаха – на подіумі таким не місце. Крім тебе є купа людей, які в змозі проїхати і не заплутатися в конусах. Ну а що, такі правила така правда. Ніяких тобі “Але він всеодно маладєц”, “Сьогодні він останній переможець”, “Але він старався” – нема таких номінацій.///
Макс №13 (ні разу не шмякнувся в схемі, зате разочок поки тренувався і грів резину):
I заїзд – ….
II заїзд – 1хв45сек
Віка:
I заїзд – ….
II заїзд –  2хв44сек
     Внєзапно (тут цікавий момент) – сказали, що буде третій заїзд. Ну ок, ще покатаємося. Але після 5-7 заїздів час уже “жим-жим” і третій заїзд доїздили не всі. Третій заїзд анулювали. Огородження з вулиці знімалося, тому проводити далі змагання не було можливості. Була пропозиція від оргів переїхати десь на якийсь майданчик (маркету, здається) і там завершити – але схема не була б 1в1, само собою. Ну і питали про це в учасників. Моєю висловленою думкою було, мол ви організатори – вам і вирішувати (бо: на то вони і організватори; на них і “ноша рішення” та і по правді, як завжди=як правило, всім хер вгодиш – це вже про учасників). Взагалі під час змагань різні люди казали, то 2 заїзди буде, то 3.
     Орги порадившись видали, що перший заїзд не зараховано. Бо там всі тренувались ще, звикали до траси. Не всі, мол, зрозуміли як їхати ті ворота – хтось казав 1 колесом, хтось 2 колесами заїжджати потрібно (бо ніхто не пояснював нормально як їх там їхати перед заїздами; я собі в них повністю заїжджав та і все). Ну і мол, там під час перших заїздів не було дощу, а потім почався – не всі було в рівних умовах… Ну і щось таке около цього…
///Про дощ:
хочеться передати привіт Богдану Верстюку, на одному з етапів MotoGymkhanaKievCup 2018 прям на його заїзд ввалив дощ сильніше середнього і він просто з посмішкою це прокоментував, мол, “ну звичайно, блін, але буває” і без всяких “блет, давайте відміняти чемпіонат”.///
     В результаті рахувався тільки другий заїзд, згідно якого:
  • Найсильнішими серед дівчат виявились:
    1. Віта “Боня” (Черкаси)
    2. Маргарита Захарченко (Черкаси)
    3. Віка Коцюба (Київ)
  • “Мотоцикли до 150 кг.”
    1. Ткаченко Євген (Черкаси)
    2. Джулай Дмитро (Черкаси)
    3. Сокоренко Сергій (Київ)
  • “Мотоцикли понад 150 кг.”
    1. Гриценко Максим (Київ)
    2. Руденко Дмитро (Черкаси)
    3. Чеберяка Роман (Черкаси)

Отакі от справи.
///Згадалися слова одного із досвідчених соврємєнніків Джимхани: “А якщо не виграють ті, хто треба, то буде і четвертий заїзд?”. Або він щось знає, бо “досвід не за плечами носити”, або це таке співпадіння.///
     Час на схемі, штрафи і т.д. На дошці результатів був тільки час. Скільки у кожного із учасників братства “свідків конуса” було ніг/збитих конусів/ – хз. Ні свій не можна проконтролювати, ні чийсь. Наче за пропущені ворота “накидали десятку” секунд до часу, за конус/ногу, здається – 1сек. За незупинку в прямокутнику старт-фініш – співчуваючий погляд. За проїзд першого конуса не з тої сторони – можна було б і посварить пальчиком.
     “Ні в які ворота не лізе”. То просто прикольний заголовок. Ворота на схемі були, і їх проїзд був чисто на совісті проїжджаючих. Не завжди маршали могли промоніторити – а чи обома колесами заїхав учасник за лінію воріт? Якщо заїжджав з петлею за воротам – то зрозуміло. Якщо ширини вистачає, то можна “по дотичній” із перетином лінії заскочити, особливо якщо малий по колісній базі мот. Але межа наїхав-ненаїхав дуже тонка.
     Майданчик для учасників. Доволі тісний. Можливо із-за того, що там товклися і мотоцикли, які НЕ приймали участь в змаганнях. А їх там було відсотків 40 таких. Спорти інколи задорно хрюкали прямотоками, але то до джимхани особливо не мало відношення. Майданчик нагадував парковку в населеному спальному районі з непроїздним двором, де без кінця один одного авто підпирають і ще й тиняються люди і малі діти. І про звязку люди+діти – я до них прекрасно ставлюся, але їх так і просилося видворити в окремий куток (разом з мотами НЕучасників), щоб здаючи назад або під час проїзду на свій заїзд не наїхати на малечу.
Джимхана починалася ще в момент, коли тобі треба було добратися до старту – ну стидоба ж на змаганнях з маневрування пробиратися до старту використовуючи “ходьбу з мотоциклом між ніг”, правда ж?
     Червоний конус. При старті перший конус треба було об*їжджати справа (по схемі так).
А по факту його хто як хотів – той так і їхав. Причому я і не зразу помітив, що їздять по-різному. Спочатку ми з Максом про це перетерли, потім я з оргами – але по факту “цей конус не приймає участь на початку схеми” (тож типу пох); потім визвали “тіло і дух Макса”(ну тобто покликали просто =) ). Макс, зрозуміло, був за однозначний об*їзд конуса саме так, як вказано на схемі. Потім від оргів звучало: “та це ми тут що “карданами” міряємося, чи що” – “та ні”, кажу, “навичками їзди” ж.
///Для довідки.
В цьому році на одному з этапів KowabungaCrew (першому, здається) був аналогічний нюанс з конусом. Різниця  було лише в тому, що цей конус об*їжджали в кінці траси. Ми про це одразу ж сказали організаторам – на що хлопці без питань всім учасникам одразу довели, що мол, їдемо згідно схеми 1в1, такий-то конус їдемо ось так-то.///
     Майстер-клас. На скільки я зрозумів (спочатку, а потім з результатів, вказаних вище – не так я все зрозумів) Віталік їхав поза заліком. Насправді Діма, але ми його так випадково назвали Віталіком, т.я. наш Віталік раніше розказував, що в Черкасах багато Віталіків джимханить, і ми будучи неВіталіками щось натупили. Їхав чомусь не на своєму Хорнеті, а на чиємусь (там на фото нижче) FJR “пилососі”, як каже без зла ще один із соврємєнніків.
Чому так – не ясно. Але чи рахували йому там всі ноги/конуси – теж не ясно. Хоча їхав добре, і мотик не юбр, і слизько було, і кусок відео не ясно першої чи другої спроби є ось тута.
     Якби 3 заїзд вирішили б переставляти десь в іншому місці – я би однозначно не приймав би далі участь, т.я. треба ще було їхати в Київ. Тобто це (факт поїздки ще додому) накладало певні обмеження, а нічна їзда по незнайомим районним дорогам потенційно допускає накладання обмежень прямо собі в штани від дибілів-спрінтерастів із задертими в небо фарами, бидло-ксєнонщиків і просто стріт-ракерів котрі весело обганяють в лоб по зустрічній. Або тих же ям, які перебігають дорогу прямо перед тобою групами по дофіга штук одразу.
     Висновки до “лабораторної роботи”. Було цікаво, було незвично. Трохи нападалися – жоден людина/мотоцикл/конус в будь-яких комбінаціях та/або не постраждав. Організатори, знаю ви старалися – ви молодці! Треба “підтягнути” оті моменти – буде взагалі краса і буде рівень. Щоб той, хто хоче чесно програти – чесно програв, а хто хоче вигравати – чесно впахував на майданчику на тренуваннях і показував чесний результат. Тобто щоб всі “отримали по заслугах”. Бо “планка” з кожним сезоном всеодно невпинно рухається вверх – треба всім нам відповідати цьому.
     Навіть у Львові на змаганнях в цьому році вже не можна було “безштрафно тупати ногами по схемі під час свого заїзду” (в 2017 ще можна було – тому в 2018 і не поїхав). Хоча в 2018 році там “відмочили” із вимогою заїзду “на біс”, бо хтось там щось не дуже повірив, що можна так швидко проїхати схему, як проїхав один із “невеличких” учасників-гостей… але то вже зовсім інша історія….
До зустрічі зовсім скоро на 7 этапі MotoGymkhanaKievCup в Києві, і, мабуть, в наступному сезоні в Черкасах!
     “Sweet home”. Перші пару десятків км купа ям, в одному із сіл була грунтовка, але там уже клали новий асфальт – навіть проїхався-погрівся по свіжому =) В Мощногір*я треба буде ще заїхати засвітла на деньок.
Ще зустрівся “Тадж-махал” по дорозі
А після цього виду – день прожито не дарма, хоча попереду ще 2,5 години дороги…